Микола Федорченко все життя працював будівельником, пройшов шлях від майстра до керівника. А його покликанням стала турбота про свою п’ятиповерхівку та її мешканців. Це після трагедії будинок на Першотравневій, 2 стали називати «братською могилою», але до того тут вирувало життя. 73-річний Микола Петрович разом із сусідами організував ОСББ, який назвали «Наш хуторок». Будинок любили всі мешканці і, як зразковий і затишний, його знали у місті. Керівник ОСББ першим в Ізюмі приєднувався до всіх доступних фінансових програм, щоби житло ставало кращим. Допомагав облаштувати підвал як укриття.
Сусіди пригадують Миколу як невтомного, невгамовного чоловіка: «Він завжди боровся за те, щоб дім, подвір’я, навіть квіти – усе в нас було найкращим. Щоб якщо фіалки чи троянди, то всім на заздрість».
За кілька днів до трагедії Микола відправив дружину Анну та сестру в село до родичів. Сам евакуюватися відмовлявся. Казав: «Люди сидять у підвалі, як я можу їх покинути?»
Анна Федорченко згадує: «Микола дуже любив порядок. Обіцяв мені – щойно наведе лад в укритті, то теж виїде. Заспокоював. Він усе життя мене захищав».
У Миколи Федорченка залишилися дружина, двоє дорослих доньок та онук, якого він дуже любив.
Донька Миколи Петровича присвятила батькові вірш:
«Татусю, ти залишився людям допомагати.
Однак людина, на жаль, не може війну подолати.
І от вибух, а потім тишина.
Немає наших сусідів, і разом із ними тебе нема».
