Віктор жив із матір'ю, братом і родиною сестри. Вони евакуювалися, а чоловік залишився доглядати дім. 15 березня він ішов вулицею окупованого селища. На руці, як усі цивільні, мав білу пов'язку. Повз проїжджав російський танк.
Зупинився неподалік, і кілька військових розстріляли Віктора з автоматної черги. Наступного дня його приховали на місці розстрілу, окупанти не дозволяли ховати на кладовищі.
10 квітня 2002, після звільнення селища Збройними Силами України, загиблого виявила поліція. За два дні родина поховала чоловіка на кладовищі.
Віктор Савченко народився у Великій Димерці. Одружився 17-річним, але подружнє життя не склалося і родина за кілька років розлучилася. Працював Віктор водієм.
«Останніми роками брат уже не працював, бо доглядав за хворим (нині вже покійним) батьком і матір'ю, допомагав мені по господарству, а я могла їздити на роботу, – розповіла сестра Тетяна. – Віктор був найдобріший серед нас, завжди швидко відходив після суперечок».
У Віктора Савченка залишилися мати, молодші сестра і брат, донька й інші родичі.
