«Він просто йшов опівдні вулицею свого міста, у якому прожив близько 50 років. Ми не зможемо достойно його поховати, бо у місті війна. Тато відмовився їхати з міста. Він вірив у людяність, вірив у своє право бути на своїй землі».
Чоловік народився у 1944 році у селищі Краснодон на Луганщині, під час Другої світової. Був інженером і багато працював, щоб забезпечити родину. Завжди підтримував незалежність України. Цінував свободу та був для доньки прикладом гідності та честі. А ще - гумору та оптимізму. Він був справжнім другом.
«Спочивай з миром, тату. Ми переможемо орків і відбудуємо твої країну сильною і вільною. І на твоїй дачі будуть вільно родити абрикоси та яблуні, а ми з твоїми онуками приїдемо їх збирати. Я дуже люблю тебе, тату».
