Під час повномасштабного російського вторгнення Віталій жив із мамою у Центральному районі. Її квартира була на першому поверсі. Там же розташовувався і відкритий підвал. Чоловік сподівався, що місто ось-ось звільнять. Тому з виїздом не квапився. Автівка так і залишилася в гаражі, цілою.
30 березня 2022 року разом із мамою Віталій йшов від себе до її будинку на проспекті Будівельників. Дорога через двори займала не більше 10 хвилин.
«Поблизу кафе «Елада» прилетіла міна. Мати почула вибух позаду себе і падіння. Повернулась, її син лежить. Рука окремо. Голова у крові. Вона до нього, а він вже дивиться у вічність. Закрила очі, прив'язала поясом руку… Ледь під стрілянину добігла до дому», – розповіла двоюрідна сестра Віталія, Олена.
Із дому жінка змогла вийти тільки через 5 днів. Віталій залишався на тому ж місці. Сусіди допомогли поховати його у дворі дитсадка. Влітку 2022 року Віталія перепоховали на Старокримському кладовищі.
Чоловік був родом із Маріуполя. Любив життя, із задоволенням обробляв дачу, любив море, музику. Грав на гітарі, співав. Був чудовим кулінаром. Працював провідником, мав кафе у театрі. Останнє місце роботи – у котельні на молокозаводі.
У Віталія залишилися мама, син і сестра-близнючка.
