Дмитро родом з міста Городня Чернігівської області. У 2004 році закінчив місцевий ліцей №1. Через рік здобув професію муляра-штукатура у Чернігівському державному професійно-технічному училищі №18. З 17 років підробляв на будівництві. Потім працював будівельником, бетоняром, каменярем, будував домівки, зокрема, і за кордоном. Останнім місцем роботи була ТОВ «Єврокон», де чоловік працював на посаді арматурника. Цікавився автомобілями, любив собак, але мав мало часу на цікаві йому речі.
З початку травня 2022-го по травень 2023 року Дмитро воював за Україну в складі 58-ої окремої мотопіхоттної бригади. Брав участь у боях в Донецькій (під Бахмутом, село Одрадівка), Харківській (на Купянсько-Лиманському напрямках) і Луганській областях (Серебрянський ліс під Кремінною).
За словами близьких, він неодноразово рятував життя своїх побратимів, витягуючи з поля бою поранених і загиблих. Через недостатню кількість авто у бригаді – евакуював побратимів на власному автомобілі. Врятував командира роти, вчасно доставивши до госпіталю в Бахмут. Разом з побратимом в нічний час відбили групу диверсантів в селі Одрадівка. Брав участь у штурмових діях у районі села Покровське. Під час виконання чергового бойового завдання отримав контузію. Ризикуючи власним життям, завжди прикривав спини побратимів, виходячи останнім з позицій.
У травні 2023 року був переведений до 66-ої окремої механізованої бригади на посаду оператора-навідника. Продовжував нищити ворога і захищати свою країну.
«Дімка мій – справедливий і надійний чоловік. Служив на передовій рік і 1,5 місяця. Він безвідмовно всім побратимам допомагав. У нього була своя машина Мазда, на якій Дімка врятував багато життів, тому і дали прізвисько Дімазда», – розповіла його дружина Алеся.
Поховали воїна на Алеї Героїв цвинтаря в рідному місті.
У Дмитра залишилися мама, дружина, син, дідусь і бабуся.
