Після боїв за Маріуполь і оборони на «Азовсталі» він потрапив у полон у колишню Волноваську виправну колонію №120.
Олександрові був 21 рік. Народився у селі Лагідне Запорізької області. Потім родина переїхала на Луганщину. Там у селі Миколаївка хлопець пішов до першого класу. Закінчив навчання у селі Ласки на Житомирщині. Згодом пішов здобувати фах електрика в Овруцький професійний ліцей.
З дитинства цікавився спортом, зокрема єдиноборствами. Багато років присвятив джиу-джитсу. Був призером чемпіонатів України з фрі-файту, чемпіонату Європи з елітних боїв. У цивільному житті працював з батьком, був помічником експедитора, деякий час жив у Києві.
У 2019 році, одразу після навчання, вступив на військову службу, яку проходив у Києві. Через рік доєднався до лав полку «Азов» та перевівся до Маріуполя.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
«Він був дуже цілеспрямований, наполегливий, умів настояти на своєму», – сказав батько полеглого воїна Володимир Бабенко.
Поховали захисника на Лісовому кладовищі в Києві.
У нього залишилися тато, мама, зведені брати та сестри, дідусь, бабуся.
