Олександрові було 37 років. Він народився у Казахстані. Із 2001 по 2004 роки навчався у Волочиському професійно-технічному ліцеї, де отримав фах токаря. Після – працював на кількох підприємствах: ТОВ «Агробізнес», де обіймав посаду пекаря, а також на ВМЗ «Мотор Січ» та «Аграрна компанія 2004». Із 2018-го був на заробітках в Угорщині.
Під час повномасштабного вторгнення Олександр став на захист України, долучившись до військової частини Т-0910. Був старшим сапером першого інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу роти інженерної підтримки. Нагороджений відзнаками «Честь і гордість Волочиської громади» та «Мужність і звитяга», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
«Він добрим і люблячим чоловіком, батьком, хорошим сином, який турбувався про родину. Дуже любив свого сина та пишався ним. Він вважав своїм обов'язком стати на захист держави. Для цього повернувся з-за кордону. Обрав професію сапера, оскільки вона йому сподобалася. А коли приїздив у відпустку, то і в школі, де навчався наш син, із таким захватом розповідав про свій військовий фах», – сказала дружина Марина Байда.
Поховали воїна на кладовищі в місті Волочиськ Хмельницької області.
Вдома на Олександра чекали мама Марія, дружина Марина та син Давид.
