Олег народився в селі Сичавка, а жив у місті Південному на Одещині. Опанував професію механіка в Петровському державному аграрному технікумі. Тривалий час працював у морському торговельному порту «Південний», а до вторгнення був далекобійником за кордоном. Захоплювався автомобілями, любив сам їх ремонтувати. Коли повертався додому у відпустку, разом з сімʼєю та друзями часто подорожував Україною.
Олег мав бойовий досвід – боронив незалежність України під час АТО. Тож під час повномасштабної війни чоловік знову взяв до рук зброю та став на захист Батьківщини. Воював у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти Військово-морських сил ЗСУ. Був сержантом з матеріального забезпечення.
«Тато був найдобрішою та найсвітлішою людиною, яку я знала. Він завжди перший йшов на допомогу знайомим і незнайомим людям. У перші дні війни він зателефонував нам і сказав, що виїжджає з Польщі до України: «Я не зможу дивитися в очі моїм дітям, якщо не піду захищати їх та наш дім від росіян». Тато приїхав додому 2 березня, а вже за 11 днів загинув. Нашій сімʼї дуже важливо, щоб його історію знали та вшановували його памʼять», – поділилася спогадами донька загиблого Вероніка.
Поховали Олега в рідному селі.
У нього залишилися дружина, син і донька, мама та молодший брат.
