Володимир народився в селі Топорище Житомирської області. Після одруження з 2008 року жив із сімʼєю в селищі Немішаєве на Київщині. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка та здобув ступінь магістра з геології. Проте все життя працював у сфері ІТ-інженерії. Захоплювався компʼютерами і всім, що з ними пов’язане.
Під час повномасштабного вторгнення чоловік захищав свою Батьківщину від окупантів у складі 36-ої окремої бригади морської піхоти Військово-морських сил ЗСУ. Обіймав посаду оператора радіолокаційної станції батареї управління та артилерійської розвідки. Отримав відзнаки: «Учасник бойових дій», «За взірцеву службу».
«Володимир був найкращим чоловіком і батьком, про якого можна лише мріяти. Його любов до родини була безмежною, а турбота і підтримка – незмінними. Він умів дарувати тепло і радість навіть у найважчі часи. Його відданість рідним, вірність друзям і доброзичливість як колеги зробили його улюбленим і шанованим серед усіх, хто мав щастя його знати. Його втрата – це незагоєна рана для нас і величезна втрата для країни, яка втратила не лише найкращого чоловіка й батька, але й людину, яка жила своїм покликанням, завжди чесно і віддано працюючи для добра інших. Він назавжди залишиться в наших серцях, і світло його душі продовжуватиме зігрівати нас у спогадах», – поділилася його дружина.
Поховали морпіха в селі Микуличі на Київщині.
Вдома на Володимира чекали дружина Майя та двоє синів: Володимир і Тимофій. Дітям на момент загибелі тата було по 16 і 8 років відповідно.
