Ярослав народився 15 червня 1997 року в селищі Тараса Шевченка Бериславського району Херсонщини. Навчався у Архангельському професійному аграрному ліцеї за спеціальністю «Тракторист-машиніст».
З 2022-го року жив у селі Лісові Гринівці Хмельницької області, працював у ТОВ «Тін Імпекс». Захоплювався технікою, любив машини.
Після повномасштабного вторгнення служив у 33-й окремій механізованій бригад. Був механіком-водієм БТРа М113, а також гранатометником, кулеметником і снайпером.
«Він загинув, коли ми були разом на виході. Яр був з тих людей, про яких можна сказати, що зі звичайного солдата він став воїном. Ніколи не відмовлявся від виконання бойового завдання, завжди підходив до своїх обов’язків відповідально і не втрачав голову в критичних ситуаціях. Міг підтримати побратима, і я не раз відзначав, що деякі бійці погоджувались йти на завдання лише за участі Яра», – розповів побратим Вʼячеслав.
«Він був чуйним і люблячим чоловіком та батьком, щирим, добрим з великим серцем. Любив життя, мав багато планів і після завершення війни хотів втілити їх у життя. Незважаючи на молодий вік, Ярослав не боявся труднощів та завжди брав відповідальність за себе та свою сім'ю. Він завжди прагнув захистити нас, наш дім і нашу країну, і віддав найцінніше – своє життя. Нам дуже його не вистачає», – сказала дружина Катерина Зелінська.
«Ми виросли разом, сестра і брат, як одне ціле. Славко, так лагідно його називав дідусь, був світлом мого дитинства і опорою на все життя. Ми при всіх незгодах були разом і захищали одне одного. Памʼятаю, як він возив мене на залізній машинці, яку нам віддала сусідка. Як побився з хлопцями із сусіднього села, а я, не побоявшись, поїхала з ними розбиратися. Брат хоч і був бешкетником, але завжди всім допомагав», – розповіла сестра Галина.
За проявлену мужність і хоробрість захисника нагородили медаллю «Хрест хоробрих» і відзнакою «Ветеран війни».
Поховали воїна у рідному селі.
У нього залишилися дружина, двоє синів і сестра.
