Анатолій народився і жив у місті Кременчук Полтавської області. Навчався у школі №14. Потім здобув фах бухгалтера у Кременчуцькому професійно-технічному училищі №6. Працював у різних сферах, довгий час займався підприємницькою діяльністю. Був майстром на всі руки: знався на будівництві, в електриці, ремонті автомобілів. Любив проводити час із сім'єю та в колі друзів. Усі казали: кращого шашлику, ніж у Толіка, не знайти. Мав багато планів на майбутнє.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік без вагань пішов у військкомат, щоб захистити своїх рідних від окупантів. Анатолій приєднався до лав 95-ої окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Служив старшим навідником мінометного взводу 13-го батальйону.
«Мій чоловік був справді гарною людиною. Добрий, веселий, мужній, турботливий батько, люблячий чоловік, надійний товариш, душа компанії. Сім'я для нього була завжди на першому місці. Він був прикладом для синів. Саме заради захисту нас він пішов захищати рідну країну від ворога. У нас було дуже багато планів, яким, на жаль, не судилося виповнитися. Кажуть, що час лікує, але для мене це не так. Біль втрати кожен день ятрить душу. Для нас він назавжди залишиться нашим Янголом, нашим Героєм. Толік назавжди в наших серцях», – розповіла дружина загиблого.
Посмертно бійця нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника на Алеї Пам'яті Свіштовського кладовища у рідному місті.
Вдома на Анатолія чекали дружина Людмила, сини Кузьма і Макар, рідні та друзі.
