Віктор народився 10 лютого 1968 року у селі Кудашівка Дніпропетровської області. З дитинства захоплювався футболом, грав у шкільній та місцевій командах.
Після служби в армії закінчив Дніпропетровський фаховий коледж спорту та став вчителем фізкультури. Спочатку працював в училищі, потім – у початковій школі. Дуже любив свою роботу та легко знаходив спільну мову з дітьми. Однак, чоловікові не вистачало заробітку педагога, тому Віктор влаштувався вантажником на підприємство, а згодом – на Нову пошту.
«Він завжди був дуже милим. Веселий, чемний, сором’язливий. Дуже добра й обдарована людина. Не міг жити без спорту: коли вже не працював, то хоч по телевізору постійно дивився. Багато чого знав, його приємно й цікаво було слухати. Мав гарний голос, пісні мені наспівував. Ми були щасливою родиною», – розповіла дружина Альона.
У березні 2022 року Віктор Бойко став на захист України. Служив у 53-й окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. Виконував різні завдання: і у роті забезпечення, і під час штурмів. Дістав важке поранення, але після реабілітації повернувся до побратимів. У 2024 році бригаду відправили в Авдіївку.
«Востаннє говорила з чоловіком 16 лютого, коли вони виїздили на завдання. А 19-го він уже зник безвісти. Його колишній командир, якого демобілізували через поранення, розповів мені, що цінував мого чоловіка, і що Вітя багато зробив для побратимів», – сказала дружина.
Віктор Бойко мав численні подяки від командування за відмінну службу.
«Він все життя шкодував, що покинув свою роботу у школі. Мріяв повернутися і навчати та розвивати дітей. Це був учитель, але він став воїном і не жалкував про це», – додала дружина.
Поховали захисника у місті Самар Дніпропетровської області.
У нього залишилися дружина, син від першого шлюбу, донька та онук.
