Андрій Віталійович родом із села Загребельня Вінницької області. У 2013 році закінчив Корделівську школу, де під час навчання брав активну участь у змаганнях з різних видів спорту. У 2015-му здобув професію будівельника у Вінницькому вищому професійному училищі № 7. У вільний час любив грати в футбол.
Кар’єру військовослужбовця розпочав у 2016 році, підписавши контракт з Національною гвардією України. З осені 2016-го брав участь у АТО, за що був нагороджений медаллю «Ветеран війни».
У 2019 році створив сім’ю з коханою, а вже у 2020-му подружжя стало щасливими батьками доньки Домініки.
Повномасштабне вторгнення ворога Андрій зустрів на Донбасі, на лінії фронту. З першого ж дня у складі 14-ї бригади оперативного призначення (в/ч 3028) стояв на захисті Батьківщині. У червні із побратимами героїчно захищав та до останнього боронив завод «Азот» у Сєвєродонецьку.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Коханий, турботливий батько та найкращий син своїх батьків. Патріот, який любив свою країну і віддав для неї найцінніше – своє життя», – розповіла дружина Анастасія.
«Він був дуже щирим і веселим, любив дітей, завжди усім допомагав. В Андрія було дуже багато друзів, і всі не могли повірити, що його з нами немає. Це велике горе для нас усіх. Він для нас – Герой», – додала його молодша сестра Ангеліна.
Поховали нацгвардійця в селі Корделівка на Вінниччині. В рідному селі захисника на його честь перейменували вулицю Гагаріна.
В Андрія залишилися батьки, сестра, дружина і донька.
