Віктор народився 29 квітня 1990 року в місті Ужгород Закарпатської області. Навчався в Ужгородському національному університеті на інженерно-технічному факультеті. У мирний час працював разом з батьком на власному автосервісі.
У 2015 році брав участь в АТО, зокрема поблизу Торецька, де отримав поранення через обвал бліндажа, після чого звільнився зі служби.
Віктор захоплювався медициною, а з початком повномасштабного вторгнення спрямував свою діяльність на розвиток та оснащення медичної бригади. Брав участь у закордонних поїздках до Великої Британії для підвищення кваліфікації та супроводу військових, адже вільно володів англійською мовою.
У 34-му окремому мотопіхотному батальйоні «Вовкодави» військовослужбовець обіймав посаду бойового медика.
«Я провела з ним останні три роки його життя. Народила спільну дочку, але, на жаль, Віктор не встиг її побачити – загинув напередодні відпустки. Він також мав сина від першого шлюбу і дуже жалкував, що мало бачився з ним. З нетерпінням очікував появи донечки, носив УЗД-знімок із собою, планував відпустку на дату її народження та обрав ім’я. Вважав, що воює за світле майбутнє дітей, які житимуть у вільній країні. Дуже цінував побратимів – як з часів АТО, так і тих, з ким перетинався на Яворівському полігоні, а згодом на стабпунктах та бойових завданнях на Запорізькому, Донецькому та Харківському напрямках», – розповіла цивільна дружина Наталія Іванова.
Поховали воїна в Ужгороді на Пагорбі Слави.
У Віктора залишилися батьки, молодший брат, син, цивільна дружина і донечка, яка народилася через три тижні після його загибелі.
