Олександр народився 23 грудня 1966 року в селищі Сарата Одеської області. Тут здобув середню освіту. Цілеспрямований, завжди йшов до мети. Був дуже доброю людиною, всім допомагав. Закінчив школу прапорщика у Миколаєві, працював у Саратській військовій частині, поки її не розформували. Оскільки був майстром на всі руки, став різноробом.
На початку лютого 2022 року Олександр доєднався до ЗСУ. Служив у 34-му окремому мотопіхотному батальйоні «Вовкодави». Був техніком 1-ї мінометної батареї.
«Ніколи не забуду, коли прокинулася 24 лютого, і в мене 64 пропущених від тата, – сказала донька Анастасія. – Коли я йому перетелефонувала, сказав, щоб я збирала дітей і виїжджала. «Доню, почалася війна! Нас обстрілюють з усіх боків і навряд ми виберемось звідси живими!». І зв’язок обірвався. До середини березня зв’язку не було взагалі. І тут дзвінок від тата. Усе, що він устиг мені сказати, що його прикомандирували до іншої частини, тому що він не мав можливості потрапити до своєї через масовану атаку. Зв’язок обірвався, і більше я його не чула і не бачила».
12 квітня 2022 року Олександр з заводу імені Ілліча, що в місті Маріуполь, потрапив у полон.
«Частина взагалі написала, що він дезертир, і звільнила його заднім числом. Як з’ясувалося пізніше, командир був оповіщений, що батька прикомандирували до іншої частини. Два роки я шукала батька, зверталась – і відповіді ніякої. Я не знала, де він, куди його відвезли, взагалі живий він чи ні. Потім через небайдужих людей інформація про полон підтвердилася», – розповіла Анастасія.
24 січня 2024 року готувався великий обмін.
«Згодом читаю новини, що літак ІЛ-76, на борту якого знаходилися українські полонені, зазнав аварії Опублікували списки – і там прізвище батька, – поділилася Анастасія. – Він був найкращим батьком і дідусем. Мою доньку Єву він виняньчив з народження, оскільки певний час жив із нами в Одесі. До останнього нам було дуже важко сказати їй, що дідуся більше немає», – сказала Анастасія.
В останню путь воїна провели 5 серпня 2025 року. Похований на кладовищі у рідному селищі.
У Олександра залишилися донька, три сини, п’ять онуків, рідні та близькі.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
