Назар народився в Полтаві. З дитинства гуртував навколо себе друзів і дуже любив грати у футбол. Починаючи з 5 класу, почав загартовувати себе фізично: бігав, відтискався, качав прес, підтягувався на турніках з рюкзаком, наповненим цеглою.
«Під час навчання в школі був активним учасником вистав, концертів і спортивних змагань. Нам ніколи не було соромно за поведінку свого сина. Він ріс чесним, відкритим, щирим, із загостреним відчуттям справедливості, яку завжди відстоював. Назар був надійним плечем для друзів», – розповів батько Богдан.
Після школи навчався в ліцеї-інтернаті для обдарованої молоді з поглибленим вивченням інформаційних технологій при Кременчуцькому педагогічному училищі. Був відмінником і старостою групи. Закінчив 11 клас із золотою медаллю.
У 2011 році Назар, пройшовши складний відбір, вступив до Національної академії Служби безпеки України. З перших днів служби зарекомендував себе сумлінним та дисциплінованим курсантом – його неодноразово нагороджували грамотами академії. Назара був чудовим старшиною курсу: вимогливий, але піклувався про підлеглих. Мав авторитет серед офіцерів і курсантів.
У 2015 році Назар підписав контракт з Головним управлінням СБУ. З групою курсантів-добровольців вирушив на навчання до США, де опанував також і навички медичної допомоги. Після повернення вирушив на Схід країни, неодноразово рятував життя бійцям.
Під час ротацій Назар повертався до роботи в Києві, паралельно навчався та удосконалював військову майстерність. Він отримав багато сертифікатів міжнародного зразка, опанувавши спеціальності водолаза, сапера, інструктора спецоперацій, а також здійснивши близько сотні стрибків з парашутом різної складності.
Навесні 2021 року Назар підписав контракт з ГУР МО. Наприкінці серпня він взяв участь в евакуаційній місії української воєнної розвідки з Афганістану, за що військового нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
У грудні 2021 року Назар Боровицький поїхав на схід України, де й зустрів повномасштабну війну. Щойно стало зрозуміло, що Київ під загрозою, Назар на чолі групи поїхав боронити столицю: брав участь у боях у Бородянці, Бучі та інших населених пунктах Київщини. Потім група отримала наказ вирушити на Маріупольський напрямок.
«Була домовленість серед пілотів і військових, які супроводжували польоти – летіти один раз. Але син як командир групи літав тричі. 5 квітня вранці був отриманий сигнал SOS від вертольота з пораненими, який вилетів з «Азовсталі». Спеціальна рятувально-пошукова група, яка мала виконувати цю роботу, відмовилася летіти. Тож Назар зі своєю групою взяв відповідальність на себе. Їхній гелікоптер був підбитий. На місці падіння двох гелікоптерів була братська могила. Лише у травні 2023 року Росія передали останки, а 17 липня нам підтвердили збіг ДНК на 99,9%», – розповів батько.
Поховали Назара на Байковому кладовищі в Києві. За життя офіцера нагородили орденами Богдана Хмельницького III ступеня та «За мужність» III ступеня, а посмертно надали звання Герой України.
У воїна залишилися мама Леся, тато Богдан, сестра Оксана, зять Іван і племінник Олександр.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
