Даніїл народився в селі Кривачинці Хмельницької області. Навчався у Війтовецькому ліцеї. Потім закінчив Технічний коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя. Працював барменом у ресторації, пізніше – менеджером на автозаправці. Хлопець любив малювати і мріяв стати майстром тату.
З початком повномасштабного вторгнення Даніїл приєднався спочатку до місцевої тероборони, а потім потрапив до лав полку «Азов».
«Ще з 2014-го Даня рвався до війська. Чоловік мій помер і син залишився єдиним годувальником в сім'ї. Вступив до коледжу, вдень вчився, а ввечері працював, щоб нам допомагати. Там познайомився з Колею, який служив в «Азові». На добровільних засадах пройшов військову підготовку з азовцями, а я дізналася про це лише в лютому 2022 року. З перших днів повномасштабної війни Даня знову рвався до війська, хотів лише в «Азов». Спочатку вдень працював, а вночі чергував у теробороні. На початку березня нас із доньками відправив до Польщі, а в кінці місяця подзвонив і сказав, що їде в Запоріжжя. Чотири місяці підготовки і навчання, а далі бойові... Ми чекали лише заповітне «набери». Я телефон з рук не випускала. Якось говорили на відеозв'язку, Даня сказав: «Мам, приїду скоро на ротацію, буду робити пропозицію Насті». Не вистачило кількох клятих годин…
Тато Дані живе в росії, він з перших днів підтримував сина. Даня мріяв стати майстром татуажу. Багато його малюнків мають на собі його кохана, побратими, батько, двоюрідна сестра.
Мій син гордився, що служив в «Азові». Це страшний біль… Завжди з посмішкою, мій Даня, моя гордість, наша гордість», – розповіла мама загиблого.
Поховали захисника у селищі Війтівці на Хмельниччині. У Війтовецькому ліцеї, де навчався Данило, встановили меморіальну дошку на його честь.
Вдома на Героя чекали бабуся, дідусь, мама Наталя, сестри Настя та Уля, кохана дівчина Настя.
