Олександр народився у місті Жашків Черкаської області. Після закінчення школи в Уманському професійно-технічному училищі здобув фах плиточника-лицювальника. Після строкової служби в армії влаштувався на завод «Більшовик». Певний час працював на цукровому заводі, а потім став майстром підприємства «Райагробуд».
З початком повномасштабного вторгнення Олександр добровольцем вступив до лав ЗСУ. Воював у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Перебував у найгарячіших точках. За весь період служби жодного разу не був на ротації.
29 жовтня 2022 року при спробі відбити штурм отримав смертельне поранення. З того дня вважався зниклим безвісти. Тільки після офіційного обміну 6 грудня 2022 року вдалося повернути тіло Олександра. Його поховали в рідному місті 14 грудня – цього дня Олександру виповнилося б 55 років.
«Біль, який залишиться назавжди в моєму серці... Пів року тому я втратила найважливішу людину в моєму житті – мого тата. Він завжди був найкращим другом, порадником та людиною з великої букви. 3 початку повномасштабного вторгнення ні разу не приїхав додому на ротацію. Його слова, які я чула постійно: «Я не можу залишити своїх хлопців, ми разом з самого початку війни і разом після перемоги повернемося додому!». Він був патріотом своєї Батьківщини та до останнього подиху зі зброєю в руках стояв на захисті нашої неньки-України. Вічна та Світла памʼять Герою України!» – розповіла донька загиблого Людмила.
«Він був найкращим сином, люблячим чоловіком, добрим татом, турботливим дідусем, чудовим братом, дядьком та дуже хорошою людиною», – додали рідні.
В Олександра залишилися мама, дружина, діти, онуки, сестра та племінники.
