Євген народився у Харкові. Там здобув освіту, одружився. Працював електриком. Любив подорожувати та кататися на велосипеді. Воював з 2014 року у лавах добровольчих батальйонів та ЗСУ.

З першого дня повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, чоловік захищав Харківщину й Донеччину. Був командиром відділення у 3-й бригаді оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана НГУ.

«Врятував побратимів, вивівши їх із Соледару. Там витягнув товариша з-під завалів. До  останнього залишався з пораненими воїнами й евакуював їх. У мирному житті вивів 5 людей з пожежі. Жив насиченим життям, сповненим подорожей, веломандрівок, спорту. Але завжди хотів бути військовим. Шлях воїна Женя обрав ще з дитинства… Мій Всесвіт рухнув і тепер кожен ранок я починаю із пошуків сенсу життя. Згадую 9 років нашого щастя і балансую між гіркими слізьми утрати та безмежним почуттям вдячності, що він був у моєму житті. Він завжди тримав мене за руку чи обіймав. Здавалось, що боїться випустити з рук. І при цьому завжди переживав, щоб не стиснути сильно і не зробити боляче», – розповіла дружина полеглого воїна Марія.

Поховали нацгвардійця у рідному Харкові.

У Євгена залишилися мама і дружина.