Костянтин народився 22 червня 1997 року в селі Нижні Торгаї на Херсонщині. Навчався в місцевій школі. Був добрим і спокійним, чесним, порядним і відповідальним. Нікого ніколи не ображав, дуже любив свою родину. Його виховували мати Світлана та дід Іван.
«Мій батько навчив Костю косити сіно, ремонтувати техніку, дбати про господарство. Для нього він був більше, ніж дід – фактично замінив батька. Любив онука щиро, але водночас виховував суворо, прагнучи, щоб із нього виросла гідна людина», – сказала мати.
Костянтин мав талант до кулінарії. Завжди з задоволенням готував удома: «Спочатку він готував під моїм наглядом, уважно прислухаючись до порад, а згодом уже все робив самостійно. Його коронними стравами були борщ і шашлики зі свинини. А на Святвечір у нас була особлива традиція: я варила кутю, а син прикрашав її цукерками, маком, медом і горіхами», – розповіла Світлана.
Із сьомого класу хлопець мріяв стати кухарем і працювати в ресторані. Згодом закінчив Херсонське вище професійне училище ресторанного господарства за спеціальністю «Кухар. Офіціант» 3-го розряду. Однак реалізувати себе в мирній професії не встиг – у 18 років пішов до армії.
«У нашій родині були книги та журнали про зброю Другої світової війни. Син перечитував їх уважно, знав майже все про озброєння та військову техніку того часу. Це захоплення з дитинства переросло в усвідомлену мрію – здобути військову освіту й присвятити своє життя службі Україні», – розповіла мати.
Під час першого контракту Костянтин воював біля Попасної на Луганщині. У 2014 році пройшов бойове злагодження в 169-му навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого на Чернігівщині.
У 2020 році навчався в Міжнародному центрі миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Опанував стандарти НАТО, пройшов навчання з інструкторами зі США, Канади, Литви, Польщі, Великобританії, Данії та Швеції. У грудні 2020 року підписав другий контракт і служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Обіймав посаду командира гармати самохідного артилерійського дивізіону.
15 травня 2021 року Костянтин одружився.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, він був Маріуполі. Дуже непокоївся за матір і молодшого брата, адже рідне село швидко окупували. Згодом рідним вдалося виїхати на підконтрольну територію. Востаннє Костянтин виходив на зв’язок 12 квітня з території заводу імені Ілліча.
«Питав, чи є у нас що їсти й пити. Щоб зв’язатися з нами, Кості доводилося підійматися на 6–7 поверхи будинків», – пригадала Світлана.
Поховали воїна 9 березня 2024 року на кладовищі в селі Плотича на Тернопільщині, куди переїхала родина. У селі Біла на Алеї Героїв можна побачити світлину Костянтина Булкіна.
У нього залишилися мати, молодший брат і дружина.
