Старший матрос Мирослав Поливач на псевдо Мирон загинув 9 березня 2022 року в Маріуполі на Донеччині. Він зазнав осколкових поранень унаслідок артилерійського обстрілу . Воїнові назавжди 21 рік.
Мирослав народився 3 червня 2000 року в селі Хохітва в Київській області. Спочатку навчався у місцевому навчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дитячий садок».
«Син зростав вихованим і дисциплінованим, фізично загартованим юнаком, який успішно поєднував шкільне навчання, допомогу рідним по господарству та відпочинок з однолітками. З дідусем любив майструвати іграшки з дерева, особливо йому подобалося робити дерев’яні пістолети та автомати, якими потім гралися діти з усієї вулиці. Вчителі та однокласники запам’ятали мого Мирославчика спокійним і доброзичливим хлопцем. Багато читав, критично мислив, захоплювався історією», – поділилася мати Олена.
Мирослав гарно малював, тому вступив до Богуславського гуманітарного фахового коледжу імені І.С. Нечуя-Левицького за спеціальністю «Образотворче мистецтво».
«В селі відвідував спортзал, займався на постійній основі там самостійно. В коледжі записався до секції боротьби. А коли в селі відкрилася секція карате, то і туди почав ходити. Заняття спортом для нього були пріоритетні та важливі. Навіть коли почувався хворобливо, тренувань не скасовував. Розвивав силу, витривалість, сміливість і мужність. Найбільше його досягнення у спорті – це І місце у командному куміте на ХV чемпіонаті України з карате, який проходив у Харкові 13 травня 2017 року», – розповіла мати.
Пізніше Мирослав працював вчителем образотворчого мистецтва у приватній школі «Кадетство» в місті Боярка.
У листопаді 2019 року його призвали до армії. Строкову службу проходив у військовій частині «Десна» на Чернігівщині. Навесні 2020 року Мирослава перевели до військової частини А2802 в Миколаєві, а влітку хлопець підписав контракт. Був навідником в десантно-штурмовій роті десантно-штурмового батальйону морської піхоти. Мріяв здобути вищу освіту, виходити в море на кораблі.
Повномасштабна війна застала Мирослава недалеко від села Водяне. Воїн брав участь у круговій обороні Маріуполя.
«З 5 березня зв’язок із сином перерваний, його подальша доля нам була довгий час невідома. Лише 9 листопада 2022 року я отримала офіційне повідомлення про загибель сина», – сказала Олена.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
У перші роковини загибелі в центрі села Хохітви Богуславської громади відкрили меморіальну дошку в пам’ять про Мирослава Поливача. На честь полеглого морпіха також перейменували вулицю Стадіонну.
«Мирик завжди був моєю зоною відповідальності, знавець наших таємниць від всіх, навіть від мами. Він ставив ціль і маленькими кроками йшов до неї. Сам вибудував свій характер. Вмів постояти за себе, як у фізичному, так і в психологічному плані. Я назавжди залишусь його фанатом. Але я пам'ятатиму і зроблю все можливе, щоб моя доня про нього знала все. Бо він наш біль і гордість», – сказала сестра Богдана.
Станом на липень 2025 року тіло воїна досі поховано в братській могилі в Маріуполі.
Станом на липень 2025 року тіло воїна досі поховано в братській могилі в Маріуполі.
Вдома на Мирослава продовжують чекати мати Олена, сестра Богдана, зять Сергій та племінниця Софійка, а також родина дядька Семена.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
