Андрій родом із села Добросин Львівської області. Здобув освіту та мав багато планів на життя. Однак 2014 року розпочалася російсько-українська війна. У березні 2015-го Андрія мобілізували до лав ЗСУ. Відтоді чоловік вирішив присвятити себе військовій справі. Опанував військовий фах та пройшов шлях від солдата до офіцера. Воював в АТО/ООС на Донбасі.
Повномасштабне вторгнення Андрій зустрів на передовій Луганщині. На той момент він був командиром роти у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила.
«Мені здавалося, що він завжди був молодшим лейтенантом, і ми часто з того жартували. Він був командиром взводу, потім виконував обов'язки командира роти, а потім вже був командиром роти без приставки ТВО. Останній раз ми бачилися з ним на наступний день після того, як його підрозділ повернувся після виконання завдань на позиціях, що розташовувалися в безпосередній близькості за тоді вже окупованою Попасною. Це було десь наприкінці весни 2022-го, можливо, перші дні літа. Він розповідав тоді максимально дивну і страшну історію про те, як йому вдалося вижити і вийти практично неушкодженим, при цьому він сміявся з цього – так, військові сміються зі смерті. Далі було відновлення боєздатності і виконання завдань уже на півдні України. З 30 серпня 2022 року Андрій вважався безвісти зниклим. На днях підтвердилося найгірше – він загинув. У бою. Загинув, коли вів свій підрозділ на виконання завдання. Загинув, будучи поруч зі своїми солдатами. Спи спокійно, друже Дискотека», – написав побратим Назар Ільницький.
«Андрій показав себе сміливим воїном і неодноразово виводив своїх солдат з оточення ворога. Переніс поранення і контузії, але залишився в рядах ЗСУ», – розповіла подруга загиблого Ірина Степована.
Поховали офіцера 6 травня 2023 року у рідному селі.
В Андрія залишилася мама.
