Артем народився 28 червня 1998 року у Кам’янському на Дніпропетровщині. Закінчив вище професійне училище, де здобув професію кранівника. У мирному житті працював на ПрАТ «Камет-сталь». У вільний час захоплювався спортом, найбільше любив футбол – не лише дивився матчі, а й грав у дворових командах і брав участь у товариських змаганнях. Був щирим, доброзичливим, мав почуття гумору й легко знаходив спільну мову з людьми.
Восени 2023 року Артем приєднався до лав Збройних Сил України. Служив у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр»: у січні 2024 року йому надали звання молодшого сержанта, з липня він служив у саперно-інженерно-механізованому батальйоні, а з листопада обіймав посаду старшого стрільця-оператора.
«Артем був світлою і радісною людиною. Був відданим товаришем, люблячим братом, який залишив після себе лише гарні та яскраві спогади. Він прагнув створити сім'ю, мати дітей, але не встиг. Для нас він назавжди залишиться дитиною, яка так хотіла жити і все зробила для того, щоб ця війна скоріше закінчилася», – розповіла Тетяна Третьякова, в родині якої хлопець жив тривалий час.
«Він був неймовірною людиною – таким добрим, щирим і світлим. Завжди вмів підбадьорити, розсмішити, навіть у найважчі моменти. Його усмішка була як сонце – тепла й справжня. Я дякую долі за кожну хвилину, проведену з ним, за любов і турботу. Тепер його немає поряд, але він живе в мені – у моїх спогадах. Я дуже сумую. І дуже люблю. Назавжди», – сказала кохана дівчина Єлізавета.
Артема нагородили пам’ятною монетою 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» і медаллю «За службу державі».
Поховали воїна в рідному Кам’янському на Алеї Героїв.
У нього залишився молодший брат, кохана дівчина і родина, яка його виховувала.
