Юрій народився у Львові. Навчався у школі №62. З дитинства був активним. Любив спорт.
«Юра дуже хвацько грав у волейбол, любив футбол, швидко бігав. Якщо якісь спортивні змагання – це завжди був він. На нього можна було розраховувати. Якщо в грі складалася якась важка ситуація – передавали пас на Юрка, він впорається!», – пригадує Олесь Федорченко, однокласник Юрія.
Після навчання чоловік працював на заправці, а потім вирішив відкрити сімейну справу – разом з тестем і дружиною продавав одяг на ринку. З часом вирушив на роботу в Ізраїль. Проте за рік, не витримавши розлуки з сім'єю, повернувся додому.
Разом із дружиною вони виховували сина та доньку.
«Юрчик дуже любив своїх дітей: вставав вночі, міняв підгузки, годував, гуляв. Коли народжувалася донечка, був поруч» – пригадує дружина Галина Кореновська-Дацко.
За кілька днів після початку повномасштабного російського вторгнення Юрій пішов добровольцем на фронт – у батальйон «Братство». З червня 2022 року служив у лавах 101-ї окремої бригади територіальної оборони. Воював, зокрема, на Сумщині й Донеччині.
«У серпні 2023 року він переніс операцію на нозі і міг не виконувати далі бойові завдання, але сказав побратимам: «Пацани, я вас не залишу, я з вами до кінця», – розповіла Галина Кореновська-Дацко.
У квітні 2024 року Юрія відправили у Донецьку область, приєднали до Десантно-штурмових військ. На початку травня він із побратимами майже опинився в оточенні ворога на околиці Часового Яру, але їм вдалося прорватися. Проте, перебуваючи на відкритій місцевості під час евакуації поранених побратимів, чоловік отримав смертельне поранення.
В Юрія залишилися дружина і двоє дітей.
