Ігор народився в селі Ржавчик Харківської області. Закінчив 9 класів школи, а потім опанував фах комбайнера в ПТУ №29 міста Златопіль. Мріяв стати археологом, дуже любив історію України. Захоплювався козаками, а особливо характерниками, обожнював Івана Сірка. Всю молодість віддав війні та говорив, що війна для нього – мистецтво.
У 2017 році Ігор уклав контракт зі Збройними Силами України, щоб захищати Батьківщину від ворогів. Служив у 54-й окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи. Брав участь в АТО/ООС. Під час повномасштабної війни продовжив разом із побратимами боронити незалежність України. Обіймав посаду командира відділення.
За службу Ігоря нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», медалями «Захисник Батьківщини», «За оборону Авдіївки», «За відвагу», «Ветеран війни», «За участь в антитерористичній операції», «За оборону України», нагрудним знаком, хрестом 54 ОМБр, орденом «За мужність» III ступеня, а вже посмертно – відзнакою «Залізний хрест».
«Я завжди йому говорила, що безмежно ним пишаюся і завжди буду підтримувати. Який би шлях не обрав – я поряд. У нас було важке дитинство, тож трималися разом і підтримували одне одного. Він знав, що на нього чекають і його люблять. Мій брат Ігор – це моя гордість і мій біль водночас. Він був не просто воїном, а людиною з великим серцем, яка думала про інших. Вісім років на війні не змінили його доброї душі: він любив природу, мріяв про спокій, завжди боровся за тих, кого любив. Для мене у пам’яті він залишиться світлом, моїм захисником і найріднішою людиною. Я хочу, щоб його ім’я пам’ятали не тільки як героя, а як брата, друга і людину, яка віддала все за нашу свободу», – розповіла старша сестра захисника Лілія.
Ігор ніби відчував, що щось станеться: перед останнім виходом написав повідомлення сестрі з проханням кремувати, якщо загине. Рідні виконали його волю. Захисник сповідував скандинавські традиції, тож його прах, як і просив, розвіяли по воді.
У захисника залишилися мама та дві сестри.
