Микола народився в селі Степове на Миколаївщині. Жив у селі Володимирівка рідної області. Майже все життя був трактористом на різних підприємствах. За декілька років до вторгнення втілив у життя свої мрію – почав працювати на власній землі, любив обробляти та сіяти. Захоплювався технікою.
На початку повномасштабного вторгнення чоловік приєднався до лав Національної гвардії України. Спочатку служив у частині, яка захищала Південноукраїнську АЕС. Потім, коли ситуація в регіоні дещо стабілізувалася, не зміг сидіти далеко від великої війни та перевівся до 15-го окремого полку (в/ч 3035) і вирушив на фронт.
«Батько був людиною совісті, який все життя робив все від нього залежне, щоб забезпечити свою родину. Понад усе на світі він дорожив сім'єю. І після початку повномасштабного вторгнення не зміг сидіти вдома, хоч йому було вже майже 50 років. Його головна мрія – працювати на власній українській землі власною технікою. Він збирав кошти на трактор, який купили вже після його смерті, назвавши його «Мрією». На подвір'ї його дому висів прапор України. Коли почалась війна і батько пішов до війська, то суворо наказав дружині не знімати прапора ні за яких умов, говорячи, що саме за сім'ю, рідний дім, прапор і країну він бореться», – розповів син загиблого Андрій.
«Дуже любив свою родину, особливо синів та онука, заради яких пішов захищати свою країну і поклав найцінніше, що у нього було, це ЖИТТЯ… Любив землю, дуже любив техніку. Мріяв про свого трактора, але, на жаль, його мрія здійснилася після його загибелі...», – додала дружина Світлана.
Посмертно солдат Дерун Микола Володимирович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника в селі Володимирівка на Миколаївщині.
У Миколи мама, дружина, двоє синів, один з яких також воює з перших днів, та онук.
