Руслан народився 18 березня 1997 року в Ізюмі Харківської області. З дитинства захоплювався машинами й мотоциклами. Був непосидючим, добрим, чесним і приязним. З 8 років займався боксом, перемагав у турнірах. Після девʼяти класів школи №4 вступив до Харківського автотранспортного коледжу за фахом «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів».
«Руслан рано подорослішав. Був рішучим, упевненим, завжди боровся за справедливість. Вірив, що молоде покоління може змінити майбутнє», – сказав брат Олександр.
Після коледжу шукав себе в різних сферах. Строкову службу проходив у навчальному центрі «Десна».
«Побачивши танки, Руслан не зміг встояти. Йому було цікаво все – від маневрування башти й роботи гусениць до найменшого ґвинтика в моторі. Тому у 2017 році він підписав контракт із 17-ю окремою танковою бригадою в Кривому Розі», – розповів брат.
Руслан завжди дбав про родину. Дуже любив племінників.
По закінченні контракту служив у Чугуєві. Його мрією був «Азов». У січні 2021 року Руслан підписав контракт і став командиром танка 3-го екіпажу.
«В азовцях він бачив таких самих чесних, відважних і самовідданих побратимів. Коли приїжджав у відпустку, сумував за тією атмосферою і найбільше – за своїм танчиком. Про бойові виїзди майже не розповідав. Знаємо лише, що був на обороні Світлодарської дуги та в боях під Авдіївкою», – сказав брат.
У день вторгнення був на навчанні у Львові.
«У Маріуполь Руслан прибув 27 лютого. Йому пропонували залишитися на обороні Києва, але він їхав до своїх. Коли питали, чи спав і що їв, сердився: казав, що головне – це люди, цивільні», – сказав Олександр.
Танкісти роти, у складі якої Прес був навідником, відбили вісім спроб прориву оборони. Вистояли під інтенсивними обстрілами ствольної артилерії та РСЗВ «Град».
«Руслан назавжди залишиться в наших серцях світлим, добрим, люблячим свою родину й державу. Справжній герой», – сказав брат.
Руслана нагородили відзнакою Президента «За участь в антитерористичній операції» та медаллю «Учасник АТО». Посмертно його відзначили орденом «За мужність» III ступеня і медаллю «За оборону рідної Держави».
Станом на грудень 2025 року тіла оборонця досі не знайшли.
У Руслана залишилися мати, бабуся та брат із сім’єю.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
