Микола народився в селі Григорівка Київської області. Закінчив місцеву загальноосвітню школу. Здобув фах будівельника у Ржищівському професійному ліцеї. Після закінчення навчання деякий час працював у місцевому колгоспі. А згодом був призваний на строкову службу. Її проходив в Афганістані. Опісля майже життя присвятив військовій справі.
У 2015 році, після початку російсько-української війни, Микола став до лав захисників. Рідним казав: «Якщо не я, то хто?». Брав участь в АТО/ООС у складі 25-ї десантно-штурмової бригади. Воював у найгарячіших точках.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, боротьбу з агресором Микола сприйняв як безумовну свою задачу і 24 лютого 2022 року став до лав 135-го окремого батальйону територіальної оборони 114-ої окремої бригади територіальної оборони. Пізніше воював у складі 250-го батальйону. Обіймав посаду гранатометника. Бився з ворогом у гарячих точках. Служив чесно та відповідально.
Псевдо Дід отримав ще під час служби в АТО. Тоді в нього народився перший онук. І рідні по телефону часто казали йому: «Діду, тебе чекають вдома!» Побратиме підхопили це звертання.
«Тато завжди був відданий країні та своїм побратим. Він не любив говорити про свої армійські роки, намагався взагалі не спілкуватися на цю тему, але завжди був готовим стати в стрій, якщо потрібно буде захищати свою землю. Був переконаний, що це точно відбудеться, і його бойовий досвід обов’язково знадобиться», – написала донька Наталія.
За службу Микола Дідик був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави» та відзнакою «Золотий Хрест».
Поховали воїна у рідному селі.
У нього залишилися дружина Надія, доньки Марія, Ольга та Наталія, онуки Назарій та Олександр.
