Дмитро народився в місті Буринь Сумської області. Після 11 класів школи вступив до Сумського державного педагогічного університету імені А.С.Макаренка. Вчився за спеціальністю вчителя фізики та математики. Під час навчання рік працював лаборантом на кафедрі фізики. Після випуску влаштувався вчителем фізики та математики в Конотопську ЗОШ №9. Він приваблював учнів своїми знаннями і вмінням знаходити з ними спільну мову. Любив активний відпочинок.
Під час повномасштабного вторгнення чоловік без вагань змінив фах та взяв до рук зброю, щоб захистити свою країну. Дмитро служив у лавах 114-ій окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Був командиром взводу стрілецької роти 134-го окремого батальйону. Отримав медаль «Захисник України».
«Мій чоловік завжди був відповідальним, доброзичливим, цікавим співрозмовником, завжди приходив на допомогу друзям, на нього можна було покластися, хлопці завжди йшли за ним, не дивлячись ні на що. Він був надзвичайно патріотичною людиною з чіткою громадською позицією. Любив активний відпочинок на природі в наметах з друзями. Брав участь у зйомках кліпу «Росіян в Донбасє нєт» (автор Орест Лютий). Останній день народження він зустрів на фронті разом з особовим складом, йому виповнився 31 рік. Хлопці йому тоді подарували прапор України і гранатомет «Муха» у робочому стані, але, на жаль, він не встиг його відстріляти. Вже після смерті чоловіка хлопці передали мені відпрацьовану «Муху» та прапор з підписами особового складу. Товариші по зброї завжди бачили та сприймали його як лідера та людину, на котру можна покластися і не хвилюватися. Вони про нього говорять: «Дмитро мав певну високу освітню кваліфікацію, тому на багато речей просто не звертав уваги». Він ніколи не боявся смерті і завжди мені говорив не плакати в разі чого, що завжди все так, як повинно бути», – розповіла дружина офіцера.
Поховали офіцера на Алеї Слави в рідному місті.
Вдома на Дмитра чекали дружина Юлія та син Леонід, якому на момент загибелі тата було 2 роки та 11 місяців.
