Василь народився в селі Тязів, що на Івано-Франківщині. Там закінчив школу, а потім навчався за спеціальністю «Фінанси та кредит» в Івано-Франківському державному коледжі технологій і бізнесу. У 2014-му брав участь у Євромайдані. Того ж року вступив до Пласту, був виховником та інструктором станиці «Івано-Франківськ», а після зміни місця проживання перейшов до станиці «Львів». Згодом навчався на програмі з історії гуманітарного факультету Українського католицького університету.
У цивільному житті працював на підприємстві «Терра Ресайклінг», що займалось сортуванням відходів, та в книгарні «Є». Захоплювався подорожами автостопом і книгами. Писав прозу й поезію. Мріяв видати власну книгу. Був лідером протестантського молодіжного руху «Реверс». Заочно здобував юридичну освіту в Національному університеті «Львівська політехніка» і навчався в Сілезькому університеті в Катовицях. Також Василь був у команді ГО «Зелена Коробка», де опікувався логістикою і продажами. Багато сил вклав у громадську сортувальню. Волонтерив у ГО «Тарілка».
Під час повномасштабного вторгнення проходив військову службу спершу в 45-й окремій артилерійській бригаді, а з лютого 2023-го перейшов у 3-тю окрему штурмову бригаду. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, а також почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
«Нас об’єднала жива віра у Христа, ми познайомились у церкві. Василь вірно служив Христу і Україні. Ми всі любимо своє життя, боїмося за своє життя. Воно для нас важливе. Апостол Павло казав Филип'янам: «Для мене життя – це Христос, а смерть – надбання. Життя – це Христос, а померти за нього – це нагорода». Ці слова було дороговказом Василя на фронті. Командир давав завдання, а Паладін прямо і безкомпромісно відповідав: «Готовий. До зустрічі з Богом завжди готовий!», – написала дівчина полеглого захисника Наталія Снітинська.
«Якби ви мене запитали, яким має бути лицар, я би показав пальцем на Василя - прямим і безкомпромісним..», - каже Віталій (Vitaly Steel).
«Ти був волонтером , ти був книгарем, ти був пластуном, ти був християнином, ти був митцем, ти був істориком, ти був інтелектуалом, ти був роботягою, ти був воїном, тищо ти бачиш мене наскрізь аж до самої душі. Колись я доросту до тебе, братчику», - додає Романія Яремин.
«Може виросте з мене письменник - і він виріс письменником, і його історії на папері і в спогадах стількох друзів точно мають побачити світ. Василь мав свій моральний компас, незалежний від оточення. Правильний моральний компас. І він помагав налаштувати його іншим. Дякую Василеві за це», - каже Ілля Петрик.
«Вже після кількох слів Василя можна було сказати, що він дуже добра та світла людина. Він один з найприємніших людей, яких я коли-небудь зустрічав в Україні. Він вирішив активно захищати нас і приєднався до 3 окрема штурмова бригада Звичайно, у тебе в голові є думка, що це може статися в якийсь момент. Але не з Василем! Він така світла людина і щиро вірить в Бога. Бог його захистить. Але у Бога на нього є інші плани. Щиро дякую тобі за все, Василю. Я неймовірно щасливий, що був з тобою знайомий. Спочивай з миром, друже», - ділиться спогадом Ростислав Коцюра.
«Останнім часом ми мало спілкувалися, бо мене завжди відштовхувала тема релігії, але я неймовірно тішуся, що у своїй церкві ти знайшов опору, якої тобі не вистачало. Ти вирішив йти на війну і посидівши декілька місяців в глибокому тилу, почав просити про переведення у Третю штурмову. І в тебе вийшло. Весною тебе важко поранили, але ти повернувся в стрій. А вже майже тиждень тому ти загинув під час виконання бойового завдання. Я багато думав як зібрати твій портрет в одному тексті, але вже змирився з тим, що це неможливо. Занадто багато граней для того, щоб отак просто умістити їх. Ти завжди хотів зробити Україну кращою і віддав за це найдорожче, що мав. Як справжній лицар. Як справжній Герой. Спочивай з миром. Навіки в строю», - ділиться Марк Оплачко.
«Я ніколи не казала тобі, як сильно я ціную нашу дружбу. Як сильно я ціную тебе в своєму житті. Хоча, я пам’ятаю один такий момент. Ти зустрічав мене з потяга Одеса-Львів (я тоді приїхала з зимових канікул) на обмін нагодувати смачнезним сніданком із млинців з сиром моєї бабусі. І після сніданку, коли ти все якось не йшов, а я почала розкладати речі, ти вирішив зробити із паперу журавлика: «Якщо він вийде, я залишусь» (і, звичайно, він вийшов). А я тоді була в такому розпачі приїзду з дому до холодного Львова, де я сама-самісінька. Просто ходила і ковтала сльози, поки ти сидів за столом і бавив мене своїми історіями з життя Супер Василя. Ось тоді я сказала, як я ціную те, що ти залишився зі мною, бо інакше я би не розкладала речі, я ридала би ридьми за домом. Бо я справді відчула в той момент всю глибину твоєї підтримки», - додає Марія Лисюк.
«Василь Дорошенко повертається додому, до рідного села Тязів - на щиті. Мій односельчанин і учень Василь Дорошенко, який носив у собі цілий світ… Воїн, що був занадто світлим і добрим, щоб воювати. Але інакше не міг. Побратими пишуть, що був справжнім Лицарем. Не сумніваюся! Пластун. Доброволець. Філософ. Життєлюб. Інколи розумієш, як насправді мало або й зовсім не знаєш про людину, що живе поряд. ...остання зустріч: У квітні 2023 , під час перерви , хтось легенько стукає в двері учительської:
- Доброго дня! Чи можна мені покликати Лесю Василівну?
І ми не можемо повірити, що отак несподівано , без попередження, з'явиться у школі наш солдат! А Леся Василівна(вона ж мама Василя) з криком кидається в обійми найстаршого свого синочка...
...Ще до війни, кілька років тому, випускник Василь Дорошенко погодився прийти до гімназії як почесний гість-пластун під час літнього оздоровчого табору. Діти захоплено , навіть зачаровано слухали розумного та спортивного наставника...
2010 рік. Випускник Тязівської школи, Василь Дорошенко, отримує свій перший документ: свідоцтво про закінчення базової середньої освіти з відзнакою. Особливо раділа великим успіхам свого найстаршого онука директор закладу - Дорошенко Марія Дмитрівна.
...мені неабияк пощастило бути вчителем літератури у цього творчого та розумного хлопця. То були мої перші роки роботи у школі, а Василько так багато читав і знав, що досі пам'ятаю його неординарні судження і цікаві думки... З таким Учнем навчається і вчитель. Честь. І найважливіше: Василь направду любив свій край, завжди був там, де його потребують, допомагав усім, кому міг. Працював віддано і боровся до останнього...! Василь своїм життєвим прикладом нагадав мені філософію Григорія Сковороди... Він був ВІЛЬНИМ...», - каже Наталія Королевич.
Поховали воїна в рідному селі.
У нього залишилися мати, бабуся та два молодших брати.
