Антон народився і жив у Києві. Закінчив Міжрегіональну академію управління персоналом. Працював кошторисником.
Чоловік пішов воювати у перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року. Разом із батьком вони приєдналися спочатку до місцевої тероборони та обороняли столицю. У квітні Антон став бійцем ЗСУ. Служив у 45-му окрему стрілецькому батальйоні.
«Антон віддав своє, сповнене мріями та планами, життя заради перемоги України. 24 лютого він з батьком стояли біля військкомату, щоб записатись в ТРО та отримати зброю. А ще – розливали коктейлі Молотова та готувались до захисту міста. Вони сформували позицію ТРО в своєму районі, зробили блокпост, налаштували його роботу. Були готові до будь-якого розвитку подій, щоб не пропустити ворога в Київ. У березні ЗСУ вдалось відкинути ворожі війська від Києва. У квітні Антон пішов до військкомату та записався до лав Збройних Сил України. Він говорив: «Я мушу це зробити, щоб моя родина жила в мирі на своїй землі. Так має робити кожен, хто вважає себе справжнім чоловіком». Він був дуже впертим і відважним. А ще – справедливим, з глибоким поняттям чоловічої честі. Антон завжди посміхався. Якби складно та важко не було. Якими б сильними не були обстріли та злість ворога. В мирному житті та на війні завжди знаходив в собі сили для щирої посмішки», – розповіла дружина загиблого.
Поховали захисника на Пирогівському кладовищі у Києві.
В Антона залишилися батько Андрій, мама Тамара, дружина Світлана і донька Аліса, якій на момент загибелі тата було 6 років.
