Руслан народився в селі Красне Харківської області. Закінчив Професійно-технічне училище №60 в селищі Кегичівка та здобув професії слюсаря-ремонтника, тракториста-машиніста, водія. Згодом здобув фах техніка-механіка у Красноградському технікумі механізації сільського господарства імені Ф. Я. Тимошенка. Жив у місті Красноград - нині Берестин. Був підприємцем, займався виготовленням дублікатів ключів і заточуванням ножів.
З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік, як ветеран АТО, знову взяв до рук зброю та став на захист своєї країни. Служив у 113-ій окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Був водієм стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 121-го окремого батальйону ТРО (в/ч А7287).
У 2022 році був нагороджений грамотою «За вагомий особистий внесок у забезпечення суверенітету та територіальної цілісності української держави», а у 2023-му отримав медаль «За хоробрість в бою».
Рідні та друзі завжди пам’ятатимуть Руслана як людину, яка завжди прийде на допомогу і ніколи не пройде повз чужої біди. Він ніколи не шукав користі, а міг віддати останнє. Був товариським, мав багато друзів, любив жартувати, мав чудове почуття гумору. Руслан завжди був чесним і справедливим. Шанобливо ставився до батьків, дуже любив свою сестру, дружину й доньок.
Поховали воїна на Алеї Героїв цвинтаря в місті Берестин на Харківщині.
У Руслана залишилися батьки Тетяна та Олександр, сестра Людмила, дружина Олена, доньки Анна й Аліса, яким на момент загибелі тата було 10 і 5 років.
