Дмитро народився 15 липня 1990 року в місті Харків, виріс у районі Шишківка. Навчався у ліцеї «Очаг». Після 9-го класу вступив до Аерокосмічного ліцею на базі Національного аерокосмічного університету імені М. Є. Жуковського «ХАІ», який закінчив у 2007 році. Певний час навчався у Національному аерокосмічному університеті «Харківський авіаційний інститут» за спеціальністю «Телекомунікації та радіотехніка», а пізніше закінчив Харківський фаховий вищий коледж мистецтв, отримавши фах диригента.
Дмитро грав на багатьох музичних інструментах, мав гарний голос і співав з друзями у гурті. Любив активний відпочинок: походи, байдарки, настільні ігри, а особливо – велосипед. Катався як Україною, так і за кордоном, мав шосейний і гірський велосипеди.
Працював у компанії «НавітехСервіс», де обіймав різні посади. Багато парканів, будиночків для паркувальників і металевих елементів альтанок у Центральному парку Харкова створено за його участі. Любив працювати руками – це був його спосіб відпочинку і зосередження. Згодом разом із батьком заснував ФОП «Гриценко» та виконував індивідуальні замовлення на металоконструкції.
Після повномасштабного вторгнення Дмитро одразу самостійно мобілізувався. Спочатку пішов до тероборони, а згодом служив у 123-му батальйоні 113-ої окремої бригади ТрО.
«Він пішов служити зі своїм другом Сергієм Городовим, який загинув у січні 2023 року. Вони разом стояли в черзі у ТЦК свого району. Дмитро брався за все з внутрішньою впевненістю та глибокою вірою: за нами правда і сила. Вірив, що ми переможемо. Ніколи не жалкував про свій вибір і не скаржився на втому. Він служив чесно і з гідністю, побував на різних посадах. Чітко знав – його місце саме тут, у строю. Він шанував батьків і старших, і був людиною, яку щиро поважали», – згадала дружина Марія Неписьменна.
У квітні 2024 року Дмитро офіційно розписався з дружиною, але, на жаль, не дожив до першої річниці.
«Найщиріший. Найдобріший. Майстер на всі руки. Такий світлий і усміхнений, що з ним було легко і комфортно всім навколо. І просто бути разом – це вже було щастя. Коли було важко, ми тримали одне одного в фокусі. Чоловік, якого я бажаю мати будь-якій дівчині. Коли ми були разом – ми були щасливі, спокійні, в безпеці, навіть у прифронтовому місті. Він не дожив до нашої першої річниці. Але він завжди зі мною, бо мій мозок і серце вже записали його в себе, в мою ДНК», – додала дружина Марія.
Дмитра поховали на Алеї Слави 18-го кладовища Харкова.
У Дмитра залишилися батько Василь, мати Ольга і дружина Марія.
