Сергій народився 28 травня 1974 року в місті Боярка Київської області. Навчався у школі №5. Працював збірником радіодеталей на київському заводі «Маяк». Пройшов строкову служб, після армії повернувся додому. Незабаром одружився та став татом – доньку назвали Юлією. Проте, шлюб згодом розпався. Чоловік працював у різних сферах: на будівництві, водієм на хлібозаводі, оператором друкарської машини в типографії, займався монтажем сантехніки та теплої підлоги.
У 2002 році на День Незалежності Сергій познайомився з майбутньою дружиною Світланою. У 2003-му переїхав до села Тарасівка на Київщині, там у подружжя народився син Кирило. У 2008 році Сергій закінчив Київське вище професійне училище №26 за спеціальністю «муляр, пічник».
«Сергій був неймовірним чоловіком – добрим, веселим, турботливим, відповідальним і дуже працьовитим. У побуті все робили разом. Ми були компанійською родиною: майже кожні вихідні проводили з друзями – у себе вдома, в когось, або виїжджали відпочити. Сергій завжди був душею компанії, знав безліч анекдотів, – розповіла дружина. – Батьком він був чудовим. Нарешті з’явився компаньйон їздити з ним на рибалку та в походи з наметами, бо я такий відпочинок не дуже любила».
На початку АТО Сергій прийшов до військкомату, але там сказали чекати на виклик. Коли стало зрозуміло, що дзвінка не буде, вирішив іти добровольцем. Тоді в «Азові» вже служив батько Світлани, тож у січні 2015 року Сергій долучився до полку. Брав участь у боях за Широкине, Мар’їнку, Красногорівку, на Світлодарській дузі. Мав багато нагород, зокрема нагороди «Широкинська операція» від полку «Азов», «Захиснику Маріуполя», «За оборону Маріуполя», «За оборону країни» та відзнаку Президента України «За участь в Антитерористичній операції».
Повномасштабну війну Сергій зустрів разом із побратимами та посестрами на базі в Урзуфі.
«До 4 березня ми майже щодня були на зв’язку. Потім він вийшов лише 19 березня. Казав, що дуже складно, холодно й голодно, питав, що говорять у Києві й чи буде допомога Маріуполю. Після того Сергій більше не телефонував. Що сталося з його телефоном, я не знаю. 3 травня мені сказали, що Сергій вважається зниклим безвісти. Увесь цей час я вірила, що він у полоні. Але, на жаль, 10 січня 2023 року надійшов дзвінок зі слідчого управління: підтвердився родинний збіг, а потім і ДНК-тест», – розповіла Світлана.
Прощання з Сергієм відбулося 15 лютого 2023 року, після чого його кремували. Прах поховали на «Алеї Героїв» кладовища в Боярці.
Оборонця посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня. Також він став Почесним жителем Боярської міської територіальної громади.
У Сергія залишилися дочка Юлія, син Кирило, дружина Світлана, мати Зоя Архипівна та сестра Олена.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
