Василь був родом із села Завишень Львівської області. Закінчив Рівненський державний гуманітарний університет. Працював викладачем з гри на баяні та сопілці у Сокальській дитячій школі мистецтв. Цікавився музикою та літературою.
Під час повномасштабного вторгнення, 1 березня 2022 року, чоловік пішов захищати Україну. Ніс службу у 80-ій окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді. Був номером обслуги, навідником танкового гранатомета МК-19. У лютому 2024 року був переведений до в/ч А2900, пізніше – до 33-го окремого інженерного батальйону (в/ч А4733), де був командиром інженерно-маскувального відділення. З цим батальйоном, що входив до складу 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади, виконував бойові завдання на Донеччині.
За час служби Василь був нагороджений подяками, грамотами та медаллю «Учасник бойових дій».
«Був прикладом для побратимів. Завжди підтримував бойовий дух хлопців. У вільні хвилини брав інструмент до рук і співали українських народних та патріотичних пісень. Діти, котрих він вчив гри на інструменті, телефонували до нього та питали порад щодо навчання. Завжди підтримували його та дуже чекали. У відпустці колядував з церковним хором та всі гроші віддавав військовим на їхні потреби. Завжди жартував, був веселим співрозмовником», – розповів син загиблого.
Поховали Героя в рідному селі.
У грудні 2024 року на фасаді Сокальської дитячої школи мистецтв відкрили меморіальну дошку загиблому.
У Василя залишились мама Ганна Андріївна, дружина Тетяна, син Андрій і донька Соломія.
