Руслан народився 2 лютого 1998 року в селі Катеринівка Дніпропетровської області. Закінчив спортивний коледж у місті Кам’янське, був футболістом. З квітня 2018 року по жовтень 2019 року проходив строкову службу в підрозділах Національної гвардії України. Після служби продовжив грати у футбол та став одним із провідних гравців команди в Польщі.
Коли почалася повномасштабна війна, хлопець був за кордоном. 11 липня 2022 року Руслан разом із найкращим другом Олександром повернувся до України та одразу пішов до Кам’янського військкомату. Вже за два дні Руслан став на захист Батьківщини в лавах ЗСУ. Служив у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр», в окремому кулеметному взводі 1-го стрілецького батальйону. Воював у Адамівському лісництві на Ізюмському напрямку, потім неподалік від села Підгородне обороняв Бахмут, а згодом Соледар. Пізніше перейшов у 2-й стрілецький батальйон.
16 серпня 2023 року Руслан вирішив продовжити службу у складі 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ. Він пройшов відбір на курс молодого бійця, але не завершив його до кінця, оскільки мав вибір: продовжити КМБ чи піти на позиції та отримати патчі за мужнє виконання бойових завдань. Руслан обрав другий шлях і став до строю разом із побратимам. Воював поблизу села Серебрянка в Бахмутському районі Донецької області. Був головним сержантом взводу.
За гідну службу воїна нагородили почесним нагрудними знаками «Золотий хрест» і «За відвагу», грамотою «За особисту мужність, відвагу та самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», а вже посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
«Його велике, добре серце перестало битися, щоб наші серця продовжували. Розбили серце наше на шматки, забравши найголовні», – написала сестра Юлія.
Поховали Руслана в рідному селі.
У нього залишилися батьки, брати та сестри.
