Олександр Миколайович родом з міста Нова Каховка Херсонської області. Після школи здобув професію бармена-офіціанта в ПТУ. Певний час працював за фахом, потім почав їздити на заробітки в Польщу. Але вирішив повернутися до України та в 2020 році пішов на строкову службу. На дозвіллі любив займатись технікою та автомобілем, грати у відеоігри, готувати, допомагати людям, фотографувати, кататися на роликах і займатися спортом.
На початку повномасштабного вторгнення хлопця перевели до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади та відправили на позиції під Словʼянськом Донецької області. 2 травня 2023 року він підписав контракт із 33-м окремим інженерним батальйоном (в/ч А4733) ДШВ ЗСУ та продовжив воювати. Служив на посаді командира відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти. У жовтні отримав подяку за хорошу службу, в грудні – відзнаку «Золотий хрест».
Під час служби зустрів своє кохання та одружився. Пара очікувала на первістка. Олександр був безмежно щасливий і мріяв потримати на руках свою дитину. Планував після перемоги оселитися з родиною в Житомирі. Але не судилося.
«Олександр був людиною з великої літери, завжди намагався усім допомогти, навіть, якщо потрібно було віддати останнє, що мав. А ще він був воїном, відчайдушним, відданим, сміливим, вправним і професійним», – написала його дружина Анастасія.
Поховали воїна на Смолянському військовому кладовищі в Житомирі.
В Олександра залишилися дружина і син, який народився через 2 дні після загибелі тата.
