Михайло народився в місті Краматорськ Донецької області. Після закінчення місцевої школи №3 пішов працювати на завод «Енергомашспецсталь» помічником сталевара. У 2015 році був призваний на строкову службу, де склав присягу і залишився вірним їй до самого кінця. Після служби ненадовго повернувся працювати на завод, але остаточно зрозумів: його покликання – військова справа. У грудні 2017 року підписав контракт зі Збройними Силами України.
Ще з дитинства Михайло захоплювався дзюдо, і все своє життя займався спортом. Мав неймовірну енергію, силу духа, щодня вмикав улюблену музику та починав тренування. Гантелі, дошка для віджимань, TRX-петлі – то було найбільше хобі його життя. Веселий, добрий, завжди любив жартувати. Мав різні інтереси: був меломаном, любив грати в ігри на мобільному телефоні, дивитись фільми жахів і наукові програми про космос. А ще Михайло любив прогулянки рідним Краматорськом разом з дружиною та донькою.
«Кожен раз, як ми виходили на вулицю, Міша казав: «Зачекай, Ваннушка (саме так він мене називав), зроблю декілька підходів на турнічках і підемо гуляти». Я з донькою дивилась на нього та дуже пишалась своїм чоловіком. Мішаня був надзвичайно мрійливий, він годинами міг мені розповідати про наше спільне майбутнє: хотів купити власне авто та дачу десь біля лісу, щоб поруч була річка. Він дуже любив відпочинок на природі, особливо йому подобались прогулянки у дощову погоду», – розповіла дружина Анна.
Під час повномасштабного вторгнення Михайло служив на аеродромі Краматорська у роті охорони військової частини А3546. Паралельно з цим здобув вищу освіту та отримав водійське посвідчення. 4 листопада 2024 року за наказом Головнокомандувача підрозділ, де служив Михайло, перекинули на передову. На лінії фронту він продовжував сміливо та віддано захищати Україну до останнього подиху.
«Мені з ним завжди було дуже легко, спокійно і затишно. Міша – моя половинка. Коли ми зустрілися вперше, він сказав: «Ми ж найшлися». Майже відразу почали жити разом, одружилися та були впевнені, що у нас попереду довге спільне життя. Міша дуже хотів стати батьком, і коли у нас народилась доня Єлизавета, то був гордий, що вона – його справжнісінька копія. Мішаня був неймовірно доброю та чуйною людиною, завжди і у всьому допомогав. Створював затишок у нашій оселі, був талановитий, за що б не брався, все у нього виходило», – поділилася дружина Анна.
«Милий Мішечка, як же нам з донькою тебе не вистачає, ми сумуємо за тобою, все навколо нагадує про тебе. Дякую тобі за кожен день, проведений разом. Ти був для мене не просто чоловіком, а й найкращим другом, рідною душею. Кожен спогад про тебе наповнений ніжністю, вдячністю та безмежною любов'ю. Ми були і завжди будемо сім'єю. Я люблю тебе всім серцем», – додала вона.
Посмертно Михайло нагороджений Відзнакою командира 157-ої окремої механізованої бригади.
Поховали захисника на Алеї Героїв у Краматорську.
У нього залишились донечка, дружина, батьки.
