Руслан народився у місті Гадяч на Полтавщині. До трьох років проживав з родиною у селі Броварки. А коли батьки розлучилися, переїхав жити з мамою і старшим братом у село Власівка. Закінчив там школу. Після девʼятого класу вступив у Зіньківський регіональний центр професійно-технічної освіти, де опанував спеціальність електромонтера. Обожнював спорт, багато читав, цікавився кулінарією.
Після закінчення навчання протягом двох років проходив строкову службу в армії. Повернувшись до цивільного життя, поїхав на заробітки за кордон, де пропрацював кілька років. Спробував себе у різних професіях та в різних країнах: був і в Польщі, і в Чехії, і в Данії. Але все ж повернувся додому у рідне село Власівка, де його чекала кохана дівчина Надія. Працював у Зіньківському лісництві.
З перших днів повномасштабного вторгнення Руслан був у місцевій теробороні. А 1 квітня 2022 року його мобілізували до Збройних Сил України. Після тримісячного навчання почав служити у 1 батальйоні 5-ї окремої штурмової Київської бригади оператором відділення управління командира мінометної батареї. Воював на Бахмутському напрямку.
«Руслан був дуже доброю людиною, ніколи не відмовляв у допомозі іншим. Був дуже допитливим та відкритим хлопцем. Мій брат – це людина-душа. Таких дуже мало», – згадує свого двоюрідного брата Наталія Шишкіна.
За день до своєї загибелі юнак отримав відзнаку командира військової частини – перстень «Вірність і честь». Також був нагороджений й іншими відзнаками, зокрема, почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За вірність у військовій службі II ступеня».
Попрощалися із захисником 19 березня 2024 року у рідному селі Власівка. Там його і поховали. Памʼять про захисника вшанували на Алеї слави у місті Зіньків, де розмістили його фото.
У Руслана залишилися мама, старший брат, кохана дівчина, двоюрідні сестри.
