Олексій був родом із міста Нікополь на Дніпропетровщині. Захоплювався музикою, навчався у музичній школі №1 – відмінно грав на акордеоні. У 2015 році отримав повну вищу освіту у Національній металургійній академії України за спеціальністю «Якість, стандартизація та сертифікація», також став фахівцем із менеджменту.
Упродовж понад 10 років працював слюсарем-ремонтником на підприємстві ПраТ «Інтерпайп Ніко Тьюб». Зарекомендував себе відповідальною та чесною людиною, яка завжди готова була допомогти. Мав авторитет серед колег. Дуже любив свою родину та був зразковим батьком для своїх дітей.
Вперше Олексій став на захист України ще в 2014 році, за часів Антитерористичної операції на Сході. За свою службу він був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в АТО» та нагрудним знаком «За зразкову службу». Тож коли російські окупанти розпочали повномасштабне вторгнення, він знову долучився до лав захисників. Воював у складі мінометного відділення мінометного взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».
«Мій батько був відважною, винятково наполегливою, сильною духом, цілеспрямованою людиною. Людиною честі та гідності. Завжди боровся за справедливість. Коли він ставив перед собою конкретну ціль, завжди попри все її досягав. Він був взірцем для нас із братом. Дивлячись на нього, ми завжди розуміли, що саме такою сильною духом людиною необхідно бути. Його останні слова, які назавжди залишаться в нашому серці: «Щоб не трапилося, завжди тримайтеся разом, будьте дружніми. І тоді здолаєте будь-які труднощі», – розповіла Олена Хомова.
10 липня 2024 року захисника поховали в рідному місті на Алеї почесних поховань учасників бойових дій міського кладовища.
У героя залишились дружина, донька та син.
