Сергій Володимирович родом із селища Стара Синява Хмельницької області. Навчався у Старосинявській середній школі. Згодом закінчив професійно-технічне училище в селі Голосків. Працював за кордоном. Був великим прихильником спорту, часто відвідував спортзал. Не мав шкідливих звичок, дотримувався правильного харчування та часто ходив пішки.
З початком повномасштабної війни чоловік добровольцем приєднався до Збройних Сил України. Службу ніс у лавах 63-ї окремої механізованої бригади. Був такелажником 3-го евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону.
«Сергій був людиною неординарною, з великою силою волі, надзвичайною порядністю, справжнім чоловіком. Був комунікабельним, мав багато друзів. На могилі завжди свіжі квіти від них. Побратими дивувались його дисципліні та любові до порядку. У бліндажах і там, де вони проживали, мало бути все чисто. «Війна – не привід гадити, пити та свинячити. Ми – українці, а це багато значить!» – говорив Сергій. Надзвичайно любив Україну, асоціював її з рідними людьми. Хотів, щоб його діти жили так, як за кордоном. Щоб держава була сильною і процвітаючою. Це не пусті слова, а його бажання особливо після пережитого і побаченого на війні», – розповіла дружина загиблого Віталіна.
Поховали військового в рідному селищі.
У Сергія залишилися мама, вітчим і дружина.
