Володимир родом із села Нехаївка Чернігівської області. Здобув фах монтажника-висотника в училищі. Згодом оселився у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. Працював на промисловому підприємстві. Любив риболовлю, футбол і музику. Брав участь в АТО на Донбасі.
Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік знову без вагань повернувся до лав ЗСУ, щоб боронити рідну країну від окупантів. Служив у 115-ій окремій механізованій бригаді. Був командиром відділення безпілотних авіаційних комплексів у розвідувальному взводі.
«Мій чоловік був дуже доброю і порядною людиною. Він був сирота, в нього були тільки я і дитина. Він пішов захищати нашу Батьківщину, його всі поважали й цінували. Він був дуже працьовитий, усе життя працював заради комфорту сім'ї», – розповіла Наталія Гук.
«Завжди життєрадісний і веселий, з усіма легко знаходив спільну мову, мав багато друзів, був душею компанії», – зазначили у громаді.
Посмертно солдат Городиський нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали воїна у Кривому Розі.
Вдома на Володимира чекали дружина і дитина, якій на момент загибелі тата було 3 роки.
