Олександр народився в селищі Чупахівка Сумської області. Після закінчення школи здобув фах помічника машиніста у Полтавському професійному ліцеї транспорту. Коли почалася російсько-українська війна 2014 року, хлопець разом із старшим братом пішли на фронт. Згодом Олександр підписав контракт із ЗСУ. 4 роки брав участь в АТО/ООС на Донбасі. Потім повернувся додому, працював водієм на хлібокомбінаті.
У перший день повномасштабної війни Олександр та Андрій знову пішли до військкомату, щоб повернутися у стрій. Вони були військовослужбовцями 91-го окремого Охтирського полку оперативного призначення ЗСУ. Служили і загинули разом.
Спочатку братів Козирків поховали в Охтирці на Алеї Слави під номерами, бо впізнати тіла було неможливо. Через три місяці після збігу результатів ДНК їх змогли перепоховати у рідному селищі.
«Козирка Олександр та Козирка Андрій – брати, воїни, сини, батьки! Тепер хлопці спочивають вдома... Вони були хоробрими воїнами, захищаючи рідну країну, вони віддали найцінніше – своє життя... Не заховалися, не злякалися, а мужньо і відважно боролися до останнього подиху... Не пробачимо ніколи! Ми помстимося за Вас, наші побратими!» – зазначили у військовій частині.
«Царство небесне героям. Ти був таким добрим, розважливим і серйозним. Так приємно було з тобою спілкуватися. Світла пам'ять тобі і твоєму братикові. Щирі співчуття рідним і близьким. Знаю, тяжко жити після смерті, якщо помер не ти...» – написала Валентина Юрасова.
Солдат Козирка О.В. посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
В Олександра залишилися батьки і син.
