Олександр Миколайович народився в місті Погребище Вінницької області. Після здобуття освіти працював на будівництві. Був одружений, виховував сина. Сім’ї приділяв весь вільний час, оскільки дуже її любив.
На початку повноштабного вторгнення Олександр намагався потрапити до лав Збройних Сил України, проте його не взяли. Врешті 13 січня 2023-го він приєднався до війська. Пройшов навчання у Великій Британії. Згодом у складі 23-ї окремої механізованої бригади боронив Донеччину. Служив гранатометником у штурмовій роті «Скала» (в/ч А4862) 505-го батальйону.
У червні після важких боїв в районі села Золота Нива певний час вважався зниклим безвісти, проте повернувся з ворожого оточення живим. Незабаром отримав поранення, проте швидко повернувся на передову.
«Він був, як психолог: всіх міг вислухати, підтримати і дати пораду. Він був веселим. Ніколи поганого слова не сказав. У день загибелі, коли була команда відступати назад, він повернувся за побратимом. Він витягував усіх поранених і загиблих. Казав: «Я хочу, щоб мати поховала свого сина», – розповіла дружина загиблого Олена.
Поховали Героя в селі Бухни на Вінниччині.
В Олександра залишилися батьки, дружина та син.
