Костянтин народився і прожив усе життя в столиці. Після школи закінчив Київський державний технічний університет будівництва і архітектури, здобув фах інженера-технолога. Під час навчання зустрів своє перше і єдине кохання – дівчину Тетяну, з якою незабаром одружився та прожив у щасливому шлюбі 26 років. Активно розглядав різноманітні можливості розвитку власного бізнесу, вивчав мови, намагався вчитися новому – програмуванню та комп’ютерним наукам. Любив рибалити й подорожувати. Займався спортом. Готувався взяти участь у змаганнях міжнародного рівня у Федерації Кудо.
З початку повномасштабного російського вторгнення чоловік вступив до лав столичної ТРО. Він не вагався ані секунди, адже в його рідну Батьківщину прийшла біда. Був командиром взводу 5-ої роти 242-го окремого батальйону 241-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Також виконував обов’язки командира роти. Побратими пригадують його ініціативним, відповідальним, розумним, впевненим у собі, рішучим. Він завжди дбав про товаришів, ніколи не ховався за чужими спинами, ніколи не показував страху.
«За 26 років ми викохали та зростили двох чудових синів. Він був справжнім чоловіком і батьком, сильним і ніжним, турботливим та вимогливим. Мав різноманітні захоплення, був повний сил і бажань. Мав багато друзів, завжди був в центрі уваги. Його мудрість та сила допомагали зовсім молодим спортсменам, він вчив їх перемагати та боротися до кінця. Він був найкращим – справжнім чоловіком, гідним поваги, і справжнім командиром», – розповіла дружина офіцера Тетяна.
Посмертно Герой нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю від ПЦУ «За жертовність та любов до України».
Поховали Костянтина у рідному Києві на Алеї Героїв міського кладовища.
У нього залишилися брат, дружина, двоє синів, рідні, друзі та побратими.
