Денис народився 16 вересня 2002 року в селищі Арбузинка Миколаївської області. Він був третьою дитиною у багатодітній сім’ї. Навчався у школі №1. Опанував у професійному аграрному ліцеї професію «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, слюсар-механік з ремонту сільськогосподарського устаткування».
«Денис завжди був добрим, привітним і чуйним хлопцем. Він дбайливо ставився до жінок і дівчат. Особливо близьким він був зі мною. Часто допомагав, підтримував і захищав, хоч і був молодшим братом, – розповіла сестра Ірина. – Для мене Денис був подарунком від Бога, моєю душею. Він найкраща людина, яку я знала. Брат постійно прагнув бути самостійним і шукав підробіток, щоб порадувати рідних смаколиками й подарунками. Денис грав у футбол і волейбол із друзями, катався на скутері та мріяв про спортивний мотоцикл. Як і всі молоді хлопці, закохувався».
Щойно виповнилося 18 років, Денис підписав контракт із 36-ю бригадою морської піхоти. Служив на посаді гранатометника.
Денис любив писати вірші про любов до України, про війну та готовність захищати рідну землю до останнього подиху.
«Він завжди рівнявся на батька, який теж був військовим. Для Дениса він був прикладом мужності, незламності, чесності й відданості», – сказала Ірина.
Був учасником параду в Києві до Дня Незалежності України у 2021 році.
На початку вторгнення Денис у окопі під Маріуполем написав слова пісні й записав невеликий уривок на телефон.
«У ніч із 4 на 5 березня, рятуючи пораненого побратима під обстрілом авіації, отримав контузію, – сказала Ірина. – Останній раз зателефонував 14 березня, розповів про контузію, про те, як ходив на крапельниці й знову повертався до бойових завдань. А ще про брак води та їжі і про те, як віддав свою порцію вагітній жінці у підвалі Маріуполя: «Ну вона ж вагітна, там же дитинка. А я якось так обійдусь…».
Про загибель Дениса рідним повідомив побратим. Сім’я відмовлялася в це вірити, а 25 березня з військової частини принесли офіційне сповіщення.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Станом на грудень 2025 року тіло захисника досі не знайдено.
У Дениса залишилися мати, батько, три сестри, брат, бабуся з дідусем, два дядьки та племінник.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
