Андрій народився і жив у Києві. У 2006 році закінчив Університет митної справи та фінансів у Дніпрі. З 2012-го працював у геологорозвідувальній компанії заступником директора, потім займався будівельним бізнесом. Завжди захоплювався зброєю, а в 2021 році почав детально вивчати цю тему, практикуватися.
Під час повномасштабної війни чоловік долучився до лав захисників. Воював у складі 118-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Був командиром відділення снайперів окремого взводу снайперів.
«З Андрієм ми були 20 років разом (більше ніж половину нашого життя), 15 років у шлюбі, двоє діток. Андрій завжди багато жартував. Для мене він завжди асоціювався з героєм дитячого мультфільму Петриком П’яточкіним. Такий же непосидючий, активний, завжди повний ідей. В лютому 2022 року саме закінчив бізнес-план і підібрав земельну ділянку під яблуневий сад. Далі, авжеж, все змінилось. Змінилася й ідея – після нашої перемоги він мріяв створити снайперську школу, адже став справжнім майстром своєї справи.
Як справжня людина-вогонь, швидко загорався, але й швидко остигав. Говорив, що не любив людей, але завжди допомагав іншим, а заради близьких і друзів ладен був зробити все. Завжди говорив правду, навіть (особливо) тоді, коли ця правда була незручною. Знав дуже багато про різні речі та завжди глибинно занурювався в тему, яка його цікавила. Так було і з останньою темою – зі снайпінгом. Він завжди захоплювався зброєю, знав про неї дуже багато. Передчуваючи події, ще у 2021 році почав вивчати зброю детальніше, отримав дозвіл на свою мисливську. 24 лютого 2022 року було забагато охочих він не зміг пробитися до військкомату – забагато було охочих. Але вже 26 лютого його прийняли до лав ЗСУ в іншому військкоматі. Ще пів року – і він добився переведення до бойового підрозділу. Паралельно почав навчатися снайперської справи.
Далі грудень 2022 року… Бахмут… контузія… ледь вирвався живим із того пекла… Довге відновлення на декілька місяців, але вже за два тижні повернувся в зону бойових. Говорив, що не може бути далеко від побратимів, коли їм може бути потрібна допомога. У той час допомагав евакуйовувати ранених, адже був неперевершеним водієм.
Нове навчання з улюбленої снайперської справи. Нове звання – молодший сержант (яке він довго не хотів отримувати, все жартував, що хоче бути тільки солдатом), нова посада – командир підрозділу. І знову виїзд. Формував підрозділ, допомагав новачкам, вчив бійців. Ось і остання дата в цьому ланцюгу дат і подій: у липні 2023 року не стало Бродяги, загинув від ворожого артилерійського обстрілу в Запорізькій області», – поділилась спогадами його дружина Кристина.
Поховали військового на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві.
У нього залишилися дружина, донька, син, мама, сестра та племінниця.
