Ярослав народився 10 червня 1992 року в Запоріжжі. Закінчив факультет комп'ютерних технологій місцевого коледжу радіоелектроніки. У 2013 – 2015 роках Ярослав проходив строкову службу в лавах зенітно-ракетної бригади Збройних Сил України. У цивільному житті працював на комунальному підприємстві «Водоканал» міста Запоріжжя.
«Мій брат – дуже добра, весела людина. Він завжди був душею компанії, готовий допомогти будь-кому, хто цього потребував», – розповіла рідна сестра Анна.
У перші дні повномасштабної війни Ярослав став на захист рідної країни. Від березня 2022-го служив у лавах 15-го мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Обіймав посаду начальника відділу повітряної розвідки та ударних безпілотних повітряних суден 2-го відділу прикордонної служби 1-ї прикордонної комендатури швидкого реагування.
«Під час бойового завдання почався неочікуваний штурм російських військових. Група Ярослава змогла сповістити командування, що на них насувається ворог – десантування піхоти з двох одиниць бронетехніки. Наші воїни отримали наказ тримати позицію. Хлопці прийняли стрілецький бій, попри значну перевагу ворога у живій силі та зброї. Тим самим вони дали змогу підготуватися та відбити ворожу атаку іншим підрозділам, які виконували бойові завдання в Суджанському районі. Згідно з документацією, бій тривав більше ніж п'ять годин (з 12:30 до 17:37, потім зв’язок обірвався). Витративши весь наявний боєкомплект, Ярослав і його побратими потрапили в полон. Хлопців змусили роздягнутись до спідньої білизни, поклали обличчям у землю та забили до смерті», – написала мати воїна.
Поховали Ярослава в селі Володимирівське в Широківській громаді Запорізької області.
У нього залишилися батьки Людмила Миколаївна та Анатолій Вікторович, сестра Анна.
