Валентин – уродженець міста Черкаси. Закінчив місцеву загальноосвітню школу №7. Пройшов строкову військову службу. Потім вступив до Черкаського державного технологічного університету, проте через рік покинув навчання й пішов працювати: спочатку – у сфері бізнесу й торгівлі, був водієм і столяром. Згодом знайшов себе у сфері будівництва, чим і займався решту мирного життя. Працював як по Україні, так і за кордоном. Мав творчу натуру і золоті руки. Любив риболовлю. Вільний час проводив з вудкою на Дніпрі.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік пішов до військкомату попри проблеми зі здоров’ям. Його взяли не одразу, проте згодом він все ж поповнив лави ЗСУ. Воював у 4-ій окремій танковій бригаді імені гетьмана Івана Виговського. Був стрільцем-санітаром.
«Валентин був мужнім, сильним, хоробрим, чесним, справедливим, добрим і щирим. Ніколи не ховався за чужими спинами. Любив життя в усіх його проявах. Не боявся смерті. «Я – максималіст» – говорив про себе. Для нього не існувало напівтонів: біле або чорне, друг або ворог. Коли почалось повномасштабне вторгнення, не міг стояти осторонь. З перших днів пішов добровольцем. «Хто, як не я? Молодим ще жити. Не хочу, щоб руський мир прийшов до мого дому» – його слова. Він назавжди залишиться в наших серцях теплом, що зігріває, взірецем щирості та незламності, що надихає», – розповіла його цивільна дружина Катерина Компанієць.
Поховали Валентина на Алеї Героїв 4-го кладовища в рідному місті.
У воїна залишилися мама, син, кохана жінка, рідні, друзі та побратими.
