Олег мешкав під Києвом. Закінчив Національну академію Служби безпеки України. В юності служив у морській піхоті. Багато років був активістом Київської міської організації Спілки Української Молоді в Україні, співорганізатором гри «Джура». Брав активну участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. У 2014 році пішов працювати в СБУ. Наприкінці 2015-го став заступником голови Новоайдарської військово-цивільної адміністрації Луганської області. Останнє місце роботи – енергетична компанія TIU Canada, був керівником служби безпеки.
У 2019-му Олег був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня – за самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності, громадську та волонтерську діяльність.
З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів Олег став до лав Збройних сил України, щоб боронити рідну країну.
«Загинув Олег Юрченко. Один з тих, кого з певністю можна причислити до найкращих українців. Він був (як важко писати в минулому часі) розумним, сильним, відважним… Без таких, як Олег, важко буде піднімати країну після перемоги у війні. Але ми зробимо це, зокрема в пам’ять таких як він, яким завдячуємо наближенню цієї перемоги», – написав історик і товариш загиблого Володимир В’ятрович.
«Робив, що міг для Перемоги. Він міг спокійно поїхати за кордон. Але поїхав на фронт. І загинув, як сумівець-воїн, про якого співає СУМ у своєму славні. Тихо спи, без тривог, друже», – написав Юрій Юзич.
Олега Юрченка поховали 8 січня на Київщині.
У захисника залишилися дружина Людмила та 5 дітей: Олеся, Святослав, Тарас, Устим і Христина.
